Леся Воронина (Вороніна Олена Анастасіївна) народилася 21 березня 1955 року в м. Києві, письменниця, журналістка. 1979 року закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Друкувала статті, рецензії, інтерв’ю у часописах “Україна”, “Київ”, „Всесвіт”, “Ранок”, “Дніпро”, “Літературна Україна” та ін.

З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу “Україна”.

З 1991 року працює у дитячому журналі “Соняшник“. З 1992 по 2006 — головний редактор часопису.

Член Спілки письменників України, член Асоціації Українських письменників. Пише для дітей. Автор дитячих іронічних детективів, об'єднаних у серію “Суперагент 000”: “У пащі крокодила”, “Пастка у підземеллі, “Таємниця підводного міста”, “У залізних нетрях”, “Таємниця золотого кенгуру”, пригодницьких повістей “Пригоди голубого папуги”, “Хлюсь та інші”, “Таємниця Чорного озера”. Під псевдонімом Гаврило Гава написала понад сто сюжетів коміксів , що впродовж 13 років, з'являлися на сторінках журналу “Соняшник”.

Книжки: “Суперагент 000”, Київ, “Соняшник” 1996 р., “Суперагент 000. Нові пригоди” , Київ, “Соняшник”, 2000 р., “Таємниця смарагдового дракона” Київ, “Соняшник”, 2001 р., „Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру”, Вінниця, „Теза” 2004 р., "Таємниця пурпурової планети", Вінниця, "Теза, 2005 р., "Таємне товариство боягузів", Вінниця, "Теза", 2006 р.

Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна.

Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.)

Жовтень 1994 р.- березень 1995 р. на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського Інституту Українських студій їде до Едмонтону, де бере участь у підготовці освітнього проекту “Нова” для двомовних, україно-англійських шкіл провінції Альберта.

З 1997 року паралельно з роботою у журналі “Соняшник” працює коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм “Українська культура сьогодні і завжди”, „Мандрівець”, “Відлуння тисячоліть”. Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури. У бесідах з визначними представниками літератури, мистецтва, науки автор намагається розкрити причини духовного занепаду, асиміляції, низької національної свідомості багатьох наших співвітчизників і, водночас, знайомить слухачів з людьми високого духу, тими хто творить майбутнє України. Серед найпомітніших передач з циклу “Українська культура сьогодні і завжди” бесіди з відомим мовознавцем Ларисою Масенко, присвячені відродженню української мови й нерозривному зв”язку між мовою й політикою, розмови з Миколою Плав”юком — головою проводу ОУН, останнього президента України в екзилі, спогади Надії Світличної про її брата — правозахисника й поета Івана Світличного, діалоги з письменником, філософом Євгеном Сверстюком, поетом Іваном Драчем, істориком Леонідом Залізняком, головою Товариства “Просвіта” Павлом Мовчаном.

Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс "Коронація слова" (2005 р.).

Леся Воронина, народилася в Києві. Росла допитливою й кмітливою дитиною. Дуже рано почала складати різні фантастично-гумористично-таємничі історії, а також лякачки, які виконувала під час тихої години у садочку, а згодом під час перебування в літніх піонерських таборах. Людина, яка вміє розповідати захопливі історії, як відомо, цінується у будь-якому колективі. Отож, усвідомивши, що володію талантом оповідача, вступила на філологічний факультет Київського держуніверситету. А позаяк вчилася на заочному відділенні, то паралельно з навчанням працювала на різних роботах, які змінювала щороку. Працювала кур’єром у Спілці письменників України (великий життєвий досвід і колосальні враження — історії з життя укр. письменників), елктромонтером 4-го розряду (Деревообробний комбінат №6) , братання з трудовим колективом, часте розпивання вин “агдам”, “гратієшті”, “сонце в келиху”, багато часу для прочитання Кастанеди, Ауро Біндо Кгхоша та ін. ізотеричної літератури, що в буремні 70-80 рр. практикувалося у середовищі інтеліґенції, розмови на кухні тощо. Але найголовнішим були мандри автостопом — до Карпат, у Крим, а також (потягом) до дружньої Польщі. Знайомство з польською культурою, театром, літературою, графікою вразило. Брала інтерв’ю у Станіслава Лема у нього вдома у Кракові, спілкувалася з Тадеушем Ружевичем, дивилася його вистави у вроцлавському Новому театрі. Читала багато самвидавівських книжок і сама почала писати. Перші казки написала для сина Євгена, щоб якось укоськати неспокійну дитину. Записала їх, подала до вид-ва “Веселка”, звідки прийшла рецензія, де мене звинувачували у тому, що, мовляв, у мене “звірі кращі за людей”. Це дало мені привід замислитися над власними прихованими комплексами… Працювала в журналі “Україна”, коли 1991 р. з’явився “Соняшник” – дитячий альтернативний (незаідеологізований) журнал, з радістю прийняла запрошення працювати в ньому літредактором. Через рік таємним голосуванням (це було модним на поч. 90-х) мене обрали головним редактором, ким я залишаюся й понині. Працювати було дуже цікаво й весело. Редакція була творчою лабораторіюєю, куди приходили молоді геніальні художники й письменники. Часто, коли не було класних матеріалів, писала сама в усіх жанрах, тобто довелося стати універсалом. 1995 року на запрошення Канадського інституту українських студій поїхала до Едмонтону, де готувала тексти для двомовних — україно-англійських шкіл провінції Альберта. Доводилося до такої міри адаптувати твори -- це була жорстка вимога замовників, що вони перетворювалися на щось подібне до інструкцїї з користування електром’ясорубкою. Але це також був неоціненний життєвий досвід. По-перше, розвіялася рожева мрія дитинства про ідеальну капдійсність, по-друге, коли за півроку повернулася до Києва, схотіла написати іронічний детектив-пародію, де використовувала безліч епітетів, порівнянь метафор тощо – це була протиотрута від піврічного “обрізання” тексів для канадських діточок. Так з’явився “Суперагент 000”. Українські діти сприйняли книжку, почали писати в “Соняшник”. просити продовження. Написала загалом п’ять коротких повістей про вкраїнського супермена. Мені було весело і цікаво писати. “Супераген 00” вийшов трьома виданнями, зараз має з’явитися зовсім інша за жанром –фантастична книжка для дітей “Таємниця Пурпурової планети”. Паралельно з “Соняшником” працюю на радіо на каналі “Культура”, маю авторські передачі. Збираюсь написати сценарій за своїм “Суперагентом 000” і видати окремою книжкою комікси, сценарії до яких писала всі 15 років, що працюю в “Соняшнику”.

Книжки:

1. “Суперагент 000”, Київ, “Соняшник” 1996 р.
2. “Суперагент 000. Нові пригоди” , Київ, “Соняшник”, 2000 р.
3. “Таємниця смарагдового дракона” Київ, “Соняшник”, 2001 р.
4. “Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру”, Вінниця, “Теза” 2004 р.
5. “Таємниця пурпурової планети”, Вінниця, “Теза”, 2005 р.
6. “Таємне товариство боягузів”, Вінниця, “Теза”, 2006 р.

Переклади:

1. Гелена БЕХЛЕРОВА. Жабенята в червоних капелюшках. Казка. – Київ.: Веселка, 1980 (з пол.)
2. Борис КРЕКОТІН. Дивна хвороба. Оповідання. – Барвінок. – 1986. - № 10 (з рос.)
3. Станіслав ЛЕМ. Невидимий. Уривок з наук-фантаст. Повісті “Мир на Землі” – Україна. – 1988. – № 6 (з пол.)
4. Костянтин ДОМАРОВ. Натусин місток. Оповідання. – Барвінок. – 1988. - № 3.(з рос.)
5. Віталій БІАНКИ. Музикант. Оповідання. – Барвінок. – 1989. - № 2. (з рос.)
6. Славомір МРОЖЕК. Льольо. Оповідання. – Україна. – 1990. - № 27. (з пол.)
7. Станіслав ЛЕМ. Фіаско. Роман. Ч.1. – Всесвіт. – 1990. - №№ 2,3
8. Юзеф ПІЛСУДСЬКИЙ. Рік 1920. Михайло ТУХАЧЕВСЬКИЙ. Похід за Віслу. Анджей ГАРЛІЦКІ.Дивна війна 1920 року. – Всесвіт. – 1990. - № 3. (з пол.)
9. Анна КАРВІНСЬКА. Геррінон. Повість. – Соняшник. – 1994. - № 5. (з пол.)
10. Девід ГЕЦ. Ті, що живуть у стінах. Оповідання. – Соняшник. – 1995. №3. (з англ)
11. Анна КОВАЛЬСЬКА. Справжній лицар, Ієронім. Оповідання Соняшник – 2001
12. Станіслав ЗИГУНЕНКО “1000 загадок Всесвіту” – Київ: Школа. 2003 (з рос.)
13. Марина і Сергій ДЯЧЕНКИ “Дика енергія. Лана” — “Теза”, 2006 (разом із Іваном Андрусяком)